А якщо від Федька? Від отого гарячого, трохи шалапутного брата її, до кінця відданого світовій революції: хоч зараз шаблюку в руки та й на коня! Помчить на всі стрічні кулі, через всі кордони, рубаючи направо й наліво, доки напоє коня з океану на краєчку останньої, очищеної від буржуйської наволочі світової земельки. А якщо де й упаде, якщо спіткнеться на смерть поранений кінь, заіржавши востаннє, так заіржавши, що аж небо здригнеться, аж обсипляться зорі, а разом із конем звалиться й вершник, то й тоді не випустить із судорожно зведених пальців вихопленої перед атакою шаблюки.
Отут і треба подумати, товаришко Ольго.
Пригадує Ольга й слова Ганжі, що Тані невесело живеться з удвоє старшим, нелюбим чоловіком. «Зовсім, можна сказати, не з медом. Силоміць її обкрутили, налигану й на хутір привели…»
Один Володька і зараз категорично проти того, щоб дозволити отій Івасютисі навчати дітей. Що б там не говорили про Федька, а Володя своїми класовими позиціями не поступиться!"
"— І ви, товаришко, задаремно із класовим ворогом панькаєтесь.
— А чому? — сміється очима Ольга з отієї затятості.
— Щоб їх не допускати нікуди, ось чому!!
— І Світличного?
— Я не про нього…
— Так він же теж — син попа.
— Ех, Володю, Володю, не з тієї циці ти моню ссеш! — втрутився Ганжа. — Бач, розпалився, аж вуха горять! А того не хочеш подумати, що не всюди парка парити треба… Я теж раніше так думав: раз за куркулем замужем, значить, теж класовий ворог.
Після цього їхали мовчки. Тільки вже аж перед самим селом товаришка Ольга попросила Ганжу:
— Можна пошвидше?
— А що таке?
— Та ноги, здається, замерзли. То боліли, а тепер уже нічого не чую.