І будуть люди

Анатолій Дімаров
І будуть люди
Автор: Анатолій Дімаров
Просмотров: 3
Дія багатопланового роману Анатолія Дімарова «І будуть люди» відбувається на Полтавщині в перше десятиріччя Радянської влади на Україні. Відтворюючи драматичні життєві події того часу, автор розповідає про складну долю колишнього наймита Василя Ганжі, який став у роки революції більшовиком, керівником сільської бідноти, про його помічника — комсомольського ватажка Володимира Твердохліба, сім'ю бідного сільського священика Світличного та інших героїв твору.

Книга «І будуть люди» — читать онлайн бесплатно

Шрифт
Размер шрифта
-
+
Межстрочный интервал

Але ж я про це…

А з далеких, дуже далеких, уже пилком присипаних років сплинули приглушені, але знайомі голоси:

— А чия то пішла?

— Та то ж молодша дочка Світличного! Ви хіба не впізнали?

— Та де ж таку красуню впізнати!

— Е, не кажіть! Що красива, а що й розумна: закінчила єпархіальне училище в Полтаві і оце приїхала до нас учителювати.

— Учителювати! Те-те-те… Отака молода і вже вчителька…

Спомин той порушує товаришка Ольга:

— А що тут довго думати, Таню. Майте на увазі, що навряд чи буде у вас ще така нагода.

Тут будет реклама 1
Згоджуйтесь…

— Еге ж, згоджуйтесь, Таню, згоджуйтесь… Ониську, та скажи ж, щоб вони згоджувались!

Переборовши спокусу, Таня просить дати їй якийсь час подумати. Поїде поки що до мами, подалі від Оксена, порадиться, а тоді, може, і згодиться.

— Що ж, вам видніше, — трохи ображено мовила товаришка Ольга.

— Ви не думайте, що я… Мені дуже хочеться вчителювати! Але я мушу трохи побути вдома… Трохи відійти…

— Ну, гаразд, — полагіднішала товаришка Ольга.

Тут будет реклама 2
 — Їдьте, відпочиньте, ми почекаємо…

Виїхавши за хутір, Таня оглянулася: звідси, згори, садиба Івасют вся як на долоні. І немає там ані клаптика, де б не ступила Танина нога. Сухими очима дивилася вона на хутір, що все віддалявся та віддалявся, ніби спливав з її життя. А попереду, просякнуте осіннім сумом, пройняте збляклими тонами, розпливалося в невиразній далі її невідоме майбутнє…

Частина третя

І

Тривога й сум’яття оселилися в сім’ї Івасют.

Тут будет реклама 3

Степовими гадюками сповзалися на хутір чутки, сичали Оксенові в душу:

— Чули: зліквідовують непу?..

— Газети читали? Знов продкомісарити будуть! Тільки теперечки не лише хліб, а й господарів вигрібатимуть із дворів.

— Оксене, а ке-но сюди! Вам ще не переказували, що вчора в сільраді Ганжа говорив? Казав, що недовго вже вам сидіти на хуторі. Нахвалявся прийти із сокирою та й викорчувати вас із корінням…

І не було такого плоту, аби від чуток отих відгородитися, не було таких дверей, аби від них зачинитися.

Тут будет реклама 4
Зачинитися, забитися в найглухіший закуток, затулити вуха і заплющити очі: цур вам, пек вам, одчепіться, дайте дихнути спокійно!

Не було.

І не мав Оксен і хвилини спокою. Кляк на колінах перед божницею, та навіть у Всевишнього чомусь було розгублене обличчя, навіть він не знав, що відповісти на палкі Оксенові молитви.

Добавить комментарий
Комментариев (0)

Ваша оценка

Кликните на изображение чтобы обновить код, если он неразборчив
Подбор книги