Не витримав, забіг на другий день до породіллі:
— Так коли будем хрестити? Мо’, в неділю?
Жінка, що саме агукала над немовлям із червоним старечим личком («Не могли народити кращого!» — поморщився до себе Максим), звела на парубка настрахані очі:
— Не віддам я його на ваші хрестини!
— Як то — не віддасте? — отетерів Максим. — Та ви ж обіцяли!
— Мало що обіцяла!.. А як у мого синочка виростуть ріжки — що я робитиму?
— Не виростуть, тітко! — мало не плакав Максим.
— Еге, не виростуть!.. Он у сусідньому селі як охрестили комуною, так роги з лобика й поперли… Добре, що мати здогадалася: до церкви побігла, то батюшка ледь одмолив… І не стій, Максиме, і не проси, — йди собі звідси, не доводь мене до гріха!
Довелося ще раз переконатись Максимові, наскільки живучий отой релігійний дурман.
— І не проси, і не моли, бо я не хочу, щоб у мого синка роги виросли!
— Щоб же оті роги на вашій голові поросли! — втративши останній терпець, закляв гнівно Максим.
Розгнівана жінка відповідала Максимові не менш красномовно: нахилилася швиденько, війнула спідницею, показала чортячу ікону.
— Поцілуй мене от сюди, як такий розумний!
Атеїстичний Максим не став знаменуватися — вискочив з хати, наче ошпарений, і ще довго стояв посеред вулиці, відпльовуючись."
"Отоді зопалу й вирішив: не хочете? — біс із вами! — буду хреститися сам!
Витримав не одну гарячу баталію з богомільною матусею своєю, що аж опухла від розпачу й сліз, два дні чіплявся смолою до дядька Василя, а таки добився свого: біс із тобою, хрестися!
І ось він стоїть посеред майдану, і майдан аж кипить від люду: цікаво побачити, як полізуть роги з безбожного лоба.