І будуть люди

 — Іч, розумні які стали: батькові уже й слова сказати не можна!

До вечора не розмовляли поміж собою. Іван усе супився, ховаючи од батька сердиті очі, Оксен хитав у бік ікон головою: бачиш, боже, які тепер діти?

Вже за вечерею Іван перший порушив важку мовчанку:

— То отак без сторожа й будемо?

— Тебе припнемо. — Образа на сина перекипіла, вляглася, і він відразу ж додав: — От завтра, як бог дасть гарну днину, з’їздимо до одного хазяїна…

— А в нього що, собачий розплідник? — перебив Іван батька.

— Іване! — пропік непокірного сина осудливим поглядом Оксен…

Так на дворі Івасют з’явився новий сторож — Бровко.

Цей не гриз кільця, не поривався додому: як сів на ланцюг, так і став давати усьому лад. В перший же день роздер на шмаття кота. Загнав Івана у кут між коморою й хлівом, затиснув так, що той ледве одбився лопатою. І вже підвечір прокусив Альошці, що виніс йому їсти, долоню.

Оксен навіть не розсердився, побачивши синову закривавлену руку.

Стукнув легенько Олексія по потилиці, незлостиво сказав:

— Чого, дурню, ліз? Не бачиш, які зуби!

Іван уже й не думав брати сокиру — рубати хвоста. Бо доки такого ухопиш за хвіст, він і ногу тобі відгризе! Бач, як світить червонющими очима! Бач, як щирить запінені ікла! Недаремно ж хазяїн сказав стерегтися, доки псюра трохи обвикнеться. «Бо йшов учора сусідський Микола в новому галіхве, щоб похвастати перед моєю дівкою… Цілісіньке літо заробляв на те галіхве, бідолаха… Ото йшов, та й не дійшов: наздогнав його оцей анцибол біля самісінького порога та й обніс галіхве і ззаду, і спереду.

Та так же, клятий, постарався, що побіг той парубок додому — весь іконостас на виду! Тільки й того, що пасок уцілів та одна холоша при самій халяві…»"

"Що ж, Івасютам такого сторожа й треба. Бо, слава богу, знову є що стерегти. Тепер настав лад. Ніхто вже не лізе та не зазира до комори — скільки там засипано та припасено.

Відсіявся, віджався, одмолотився, заплатив продподаток, а до решти — зась! Я тут хазяїн, що хочу — продам, де захочу — куплю, скільки хочу — придбаю, бо сама ж власть, порозумнішавши на голодних харчах, велить збагачуватись. І не сунься до мене, товаришу Ганжа, із своїми голодранцями, бо тепер і на тебе знайдеться управа. Хочеш жити у мирі — дай мені волю робити те, що я сам забажаю.