І не встигли кумасі й оком моргнути, як за Ганною вже й слід прохолов: стережися, Володю, поки ще цілий, тікай, поки живий! Не встерігся. Не втік. Попався якраз на майдані перед сільрадою.
— А, писака зас…!
Налетіла, збила шапку, вчепилася в парубоцьке пишне волосся — і вже тіпає бідного хлопця, аж кістриця летить, гне йому голову, аж шия тріщить!
— Признавайся, розсучий ти сину, писав чи не писав!
Видирали Володю з рук розгніваної Ганни аж втрьох — Ганжа, Приходько і сторож — дід Хлипавка.
За «члєновредітєльство» (Володьчина чуприна і дідова борода), за образу Радянської влади (доки вели розпалену молодицю до сільради, встигла показати Ганжі, куди він мав її поцілувати), за контрреволюційні вигуки вкатав розгніваний Ганжа Соловейчисі на повну котушку: дав одну добу відсидки в холодній.
— Хай охолоне та скаже спасибі, що до повіту не відправляємо!
Стерегти Ганну, аби не втекла, поставили діда Хлипавку. Для більшої безпеки випросив дід Івасютину гаківницю, а Ганжа наказав:
— Дивіться, діду, випустите — самі туди сядете!
— Я випущу? — хапався за поріділу бороду дід.
А вже на ранок молив Ганжу:
— Ослобони мене, Василю, із цього поста! Відпусти, якщо хочеш, щоб смертоубивство не проізошло!..
Бо Ганна, щоб розвіять нудьгу, заходилась знущатися з діда:
— Діду! Дідусю!.. Відчиніть!
— Чого тобі надоть? — відчиняв двері Хлипавка.
— Хочу вас запитати… Чи правда, дідусю, що ви росли гилуном?
— Цить, бісова личина! — аж трусився дід. — Який я гилун? Я вполнє, можна сказати, з усіх боків…
— Та то вам «уполнє» вже тут приробили! — реготала Ганна.
Дід плювався і люто хряпав дверима.
А клятуща молодиця стукала знову:
— Дідусю, зводіть мене до вітру.
Хочеш не хочеш, треба випускати Ганну і, завдавши на плече гаківницю, супроводжувати її туди, куди й царі пішки ходили.