І будуть люди

Анатолій Дімаров
І будуть люди
Автор: Анатолій Дімаров
Просмотров: 3
Дія багатопланового роману Анатолія Дімарова «І будуть люди» відбувається на Полтавщині в перше десятиріччя Радянської влади на Україні. Відтворюючи драматичні життєві події того часу, автор розповідає про складну долю колишнього наймита Василя Ганжі, який став у роки революції більшовиком, керівником сільської бідноти, про його помічника — комсомольського ватажка Володимира Твердохліба, сім'ю бідного сільського священика Світличного та інших героїв твору.

Книга «І будуть люди» — читать онлайн бесплатно

Шрифт
Размер шрифта
-
+
Межстрочный интервал

Побачивши свого ворога, смикнувся, було, назад, але здоровенна ковалева рука, обтягнена шкірою, в яку навіки в’ївся метал, лягла на худеньке плече, прикувала хлопця до місця.

— Так це ти з моїм побився?

Хлопці мовчали, опустивши набурмосені лоби.

— За що ви?

Хлопці наче оглухли.

— Обзивав він тебе нехристом? — допитувався у Ісаакового сина коваль.

Гриша зиркнув на Петра, що, здавалося, навіки зав’яз вухом у батьковій залізній руці, і в нього в самого защеміли вуха.

— Обзивав чи не обзивав?

— Не обзивав.

— Так за що ж ви побилися?

— Так…

— Так? — аж підскочив Ісаак.

 — Ви чуєте, вони собі побилися так! Отак зійшлися та й давай дубасити один одного!..

Та — лусь-лусь сина по лобі наперстком…

Так і не добившись правди, коваль попрощався й пішов, випустивши нарешті синове вухо. А за якийсь час, коли Гриша знову вийшов до пастухів на толоку, коваленко перший підійшов до нього:

— Давай миритись.

Гриша, що вже був наставив кулачки, вражено заблимав очима.

— Хочеш, я тобі батіг подарю? Хочеш?.

.

І вже здіймає з плеча отой казковий батіг і подає його Кравчукові. Хлопці так і застигли з роззявленими ротами. Гриша ж, переборовши нелюдську спокусу, тихо сказав:

— Не треба мені батога. Ти краще не обзивай мене… так…

— Хлопці! — закричав тоді коваленко, повернувшись до пастухів. — Ось хрест святий, хлопці: хто обізве Гришу нехристом, той матиме справу зі мною.

Взявши Гришу за руку, підвів його до багаття, посадив поруч із собою, дістав із ганчірочки перетертий, висушений сонцем кінський кізяк, зів’ялений кленовий листок:

— Хочеш, я тебе курити навчу?.

.

Згодом Ісаак перебрався із цього села в друге — і як же плакав Гриша за своїм новим другом! Зустрічалися вони рідко: може, раз на рік, двічі, але ні відстань, ні час не розбили отієї в дитинстві започатої дружби. Росли, мужніли якось непомітно, поступово привчались до діла: Гриша, помагаючи татові, освоював ремесло кравця, Петро — коваля.

Ті майбутні професії ще з молодих років відкладалися на хлопцях. Гриша ріс трохи сутулим, кволим, пучки на пальцях ставали як решето: з дев’яти років учив його тато «ганяти голку».

Петро ж гнав у широкі, як ковальські міхи, груди, в сталеві бугристі мускули, і пропечена жаром, обсипана вогнистими іскрами, затверділа на долонях шкіра його поволі темнішала, набирала металевого відблиску, так що згодом уже й не розбереш: руку чи шматок відполірованого заліза подає тобі людина!

«Хорошим кравцем буде Гриша, — не раз крадькома милувався сином Ісаак.

Добавить комментарий
Комментариев (0)

Ваша оценка

Кликните на изображение чтобы обновить код, если он неразборчив
Подбор книги