І будуть люди

Анатолій Дімаров
І будуть люди
Автор: Анатолій Дімаров
Просмотров: 3
Дія багатопланового роману Анатолія Дімарова «І будуть люди» відбувається на Полтавщині в перше десятиріччя Радянської влади на Україні. Відтворюючи драматичні життєві події того часу, автор розповідає про складну долю колишнього наймита Василя Ганжі, який став у роки революції більшовиком, керівником сільської бідноти, про його помічника — комсомольського ватажка Володимира Твердохліба, сім'ю бідного сільського священика Світличного та інших героїв твору.

Книга «І будуть люди» — читать онлайн бесплатно

Шрифт
Размер шрифта
-
+
Межстрочный интервал

Видовженими тінями промчали мимо клуня, кошара, сарай, оббігли довкола них, застигли, і не встиг ще Іван поворухнутися, як Оксен, схопивши сокиру, звалився з воза. Простоволосий, задиханий, ускочив до хати, у чорне провалля дверей, так і застиг на порозі: на заюшеній кров’ю підлозі валялися трупи бандитів, а біля столу, на підлозі, сиділа Варвара і з тіста, перемазаного кров’ю, виробляла пироги…

Оксен знайшов батька під вербами. Весь порізаний, з обдертою шкірою, що кривавим шматтям звисала з грудей, з чорними проваллями повиколюваних очей, Свирид іще дихав — не хотів так легко піддаватися смерті.

Тут будет реклама 1
Його обережно перенесли до хати, поклали на лаву, прямо на голе скривавлене тіло накинули мокру скатертину — весь час поливали водою, і Свирид за якийсь час опритомнів.

Батько помер на другий день. Все просив підвести йому голову та повернути до вікна: надіявся, мабуть, побачити на прощання хоч крихітку світла. А перед цим уночі, коли розійшлися сусіди і Оксен залишився віч-на-віч із татом, Свирид покликав його до себе кволим голосом:

— Оксене… Оксе-ене…

— Що, тату? — схилився над ним Оксен, щосили кусаючи губи, щоб не розплакатись.

Тут будет реклама 2

— Батюшку… покликали?..

— Скоро будуть… Лежіть спокійно, тату, батюшка от-от приїдуть… Я послав за ними Івана, — казав Оксен, бо він боявся жахної тиші, яку по вінця виповнювало — колихалося кривавим туманом передсмертне татове хрипіння.

— Поховайте… в Олени… в ногах…

— Гаразд, татку… Ви тільки не мучте себе, лежіть… спокійно…

Але спокій якраз і не приходив до Свирида.

Тут будет реклама 3
Батько возив опухлою головою по подушці, наче подушка ота була набита не пухом, а гострим камінням, ламав болісно брови над заліпленими запеченою кров’ю повіками, і чорні тіні неспокійних думок не переставали метатися по його обличчі.

— Оксене…

— Що, тату?

— Олеся… вдома?..

— Я її відіслав до сусідів. Може, покликати?

Тіні затріпотіли на батьковому обличчі, потім збіглися докупи, виповнили провалля попід бровами.

— Не треба… Ти… от що… Винен я перед нею… Бог… мені цього… не простить…

— Що ви таке кажете, тату! — заперечив Оксен, заперечив тим більш палко, що й сам, коли батько був здоровий, думав те ж саме.

Тут будет реклама 4

— Не простить… То ти… от що… Оксене… Виходитиме Олеся… заміж… віддай їй… двадцять десятин землі… Оті… з війни… що я купив…

«Оті, що над байраком!» — зойкнув у Оксенові розпачливий голос, але бог, що висів прямо над татовою головою, подивився на Оксена такими очима, що він не посмів заперечити батькові.

Свирид відчув синове вагання.

Добавить комментарий
Комментариев (0)

Ваша оценка

Кликните на изображение чтобы обновить код, если он неразборчив
Подбор книги