Трахнув щосили кулаком по трибуні: та що це, братішки, таке, як не зрада світовій революції?!
В залі — веселий гул. Хто гука:
— Правильно! Вірно! Давай їм жару під хвіст!"
"Хто не менш голосно обурюється:
— Гінзбург, заклич його до порядку! Це ж анархія!
А Ганжа, сам того не помічаючи, схвально киває головою. Врешті не витримав, голосно підказав:
— Ти про село скажи! Про село.
— А на селі що ми маємо, братішки? — підхопив морячок. — Хто за проклятого царського режиму був основною постаттю на селі? Куркуль, глитай, павук, туди його в печінку!.
— А користь яка? — поцікавився Гінзбург.
— Як яка? — повернувся до нього моряк.
— Користь яка буде від того, що ми з голоду вимремо? — так само спокійно повторив своє запитання Гінзбург.
— Е, ти, братішка, секретар повіткому, давай не той… Ти мене не заведеш на слизьке!
— Ти сам, товаришу, на слизькому стоїш. На панікерстві, на голій лівацькій ультрареволюційній фразі! Товариші, ша, товариші! — підніс руку Гінзбург, бо в залі зчинився справжнісінський шарварок: сусід намагався перекричати сусіда. — Або ми будемо продовжувати конференцію, або давайте розійдемось, якщо не навчились себе поводити!
— А все ж товариш виступив слушно, — не погодився із Гінзбургом Ганжа, коли була оголошена десятихвилинна перерва.
— Що закликав із голоду мерти?
— Ні, це ти даремно… Він, може, трохи погарячкував, а ти й учепився за слово.
— Так в чому ж він мав рацію? — вже нетерпляче Гінзбург.
— Щодо куркулів… Розводимо ми їх, дорога наша партійна владо, наче на виставку для закордону. Панькаємось із ними та й незчуємось, як вони на нас налигача накинуть…
— Ну, так уже й налигач!
— А ти приїдь до нас, подивись та послухай, що біднота говорить, — не здавався Ганжа.
— Що ж, і приїду… Обов’язково приїду. На червоні вечорниці, чи як там у тебе?
— Звідки ти взнав? — вражено запитав Ганжа.
— Одна сорока на хвості принесла, — потішено засміявся Гінзбург.
Вдруге повеселішав Ганжа, коли виступив Ляндер.
Цей черговий промовець непоквапно йшов до трибуни, наче хотів дати всім можливість намилуватися собою.