— Ісаак Аронович, як ваше здоров’ячко?
— Що це ви загордилися і не заходите?
— Як там Григорій Ісаакович, дай йому боже здоров’ячка?
— Коли ви переберетеся в дім городничого, то запросіть же на новосілля… Не з порожніми руками, звичайно, прийдемо, не з порожніми…"
"Послухати їх, так вони і дня прожити не можуть без його, Ісаака Ароновича, ласкавої уваги. Навіть ребе, той самий ребе, який у свій час вигнав Ісаака із синагоги та прокляв його сина, тепер навіть ребе, забачивши старого Гінзбурга, перебіг вулицю і вхопив його за рукав.
— Ах, кого я бачу, кого бачу! — солов’єм заспівав раввин. — Що це ви, дорогий Ісаак, не заходите до синагоги? Не можна так гордитись, не можна. Вся община чекає вашого мудрого слова, вся наша община…
«Ну й ну! — тільки головою хитав Ісаак. — Ох, люди, люди, які ви все-таки люди!..»
— Ну, годі вже, годі, — всміхається син. — Ти краще дай нам щось повечеряти. Бачиш: гість охляв.
Старий тільки очі зводить до стелі: помилуйтесь на нього, на оцього безголового сина! Та й іде через сіни на кухню.
Згодом вони сьорбали розігрітий суп, пили чай. В кімнаті було жарко: Ганжа все витирав долонею мокре чоло, Гінзбург розстебнув комірець гімнастерки. Він мав втомлений вид, однак продовжував розпитувати гостя, цікавився сільськими новинами.
— Як там хрещеник? — згадав Володьку.
Ганжа розповів про сутичку з Ганною. Гінзбург довго сміявся, все перепитував:
— Півбороди видерла?.. Ну й ну, оце так молодиця!
Ганна, мабуть, припала йому до душі, бо, витираючи веселі сльози, зауважив:
— Отаких би в актив!
— Щоб і сільраду рознесла?
— Не рознесе, — заперечив Гінзбург.
— 3 Івасютихою?
— От, от, саме з нею!
— Що тобі, товаришу, сказати, — завагався Ганжа. Потягнувся був до кисета, але згадав, що хазяїн не палить, і від того ще більше спохмурнів. — З одного боку, Володька наче й правильно написав… Вона дійсно жінка куркуля, попова дочка…
— А з другого?
— В тому ж то й заковика, що з другого… З другого — в неї брат, Федір Світличний, всю революцію та громадянську разом із нами пройшов, банду Гайдука розколошматив! Бачиш, товаришу, які тут діла…
— Да, справді діла, — погодився Гінзбург.
— Та не доводилось… Якось все зненацька випливло…
— Що ж, доведеться послати товаришку Ольгу, — вирішив Гінзбург.