Дивилася так невідривно, немов виглядала тих ангелів, що мали прилетіть по її змучену душу та й забрати з собою, понести на всіяних зорями крилах до далекого раю, де нема ні печалі, ні сліз…
А тим часом її син, зодягнений в отой кожушок, на чужому, не нашому хутрі, порався біля хати, сараю і клуні, закладаючи в стріхи коробки з сірчаними гнотами та порохом. Доки тлітимуть оті гноти, Микола пройде не один десяток кілометрів. І постукає в темне вікно, і передасть отцю Діодорію уклін від його старшого сина, який ще в дев'ятсот двадцятому втік разом із білополяками, аж тоді загориться порох, і червоні розбуркані півні здичавіло вирвуться на волю.
На ранок тільки чорний комин та дотліваючі головешки лишилися там, де стояли будови. А селом поповзла, пов'юнилася від хати до хати тривожна чутка, що то Микола спалив свою хату. І скажіть же: ніхто не бачив, не міг ніяк бачити молодого Гайдученка, а от наче нюхом почули.
— От вам хрест святий: так би, як оце вас зараз, бачила! На коні, страшний та розпатланий, а очима так злющі іскри і креше! Так і креше! І ще десятеро з ним…
— То він не сам був?
— Та кажу ж, з цілою бандою!
Отакими «правдивими» деталями, їй-богу ж, на власні очі баченими, обросла ота чутка.
III
Пізньої весни, коли в поблідлому небі гасли натомлені зорі, до отця Діодорія знову постукав несподіваний гість.
Цього разу стукати довелося недовго: тільки торкнувся рукою спітнілої шибки, як по той бік з'явилося сіре обличчя. Хитнуло мовчазно бородою: йди до дверей, зараз одчиню! Гайдук аж посміхнувся про себе на оту поквапливість, бо здогадувався, що примушує о. Діодорія так прудко бігти до дверей.
— Не бачив ніхто? — господар замість привітання.
— Не бійтесь, ніхто, — відповів йому в тон Микола, ступаючи в чорне провалля сіней. — А якби хто й побачив, то більше йому вже не довелося б бачити!
— Слава богу, слава богу… — шепотів полегшено о. Діодорій, ведучи гостя до світлиці. Йшов за молодим Гайдученком, на голову вищий од нього, кістлявий, худий, ніс у темних, захованих під високі надбрів'я очах до кінця нерозвіяні рештки неспокою.